Комунальний заклад "Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 414 Харківської міської ради"

Один з найбільш цікавих і чудових періодів у розвитку дитини – це дошкільне дитинство (приблизно від 3 до 6 років), коли фактично складається особистість, самосвідомість і світовідчуття дитини.

Ці процеси в першу чергу обумовлені загальним психічним розвитком, формуванням нової системи психічних функцій, де важливе місце починають займати мислення і пам’ять дитини. Тепер він може не тільки орієнтуватися і діяти в плані конкретних сьогохвилинних стимулів, але і встановлювати зв’язок між загальними поняттями і уявленнями, які не були отримані в його безпосередньому досвіді. Таким чином, мислення дитини відривається від суто наочної основи, тобто переходить від наочно-дієвого до наочно-образним. Такий розвиток пам’яті і мислення дошкільника дозволяє перейти до нових типів діяльності – ігрової, образотворчої, конструктивної.

З розвитком процесів мислення нерозривно пов’язаний розвиток мови. У дошкільному віці мова починає виконувати функцію планування та регулювання діяльності дитини, все більше збагачується словниковий запас і граматичний лад мови. Тепер дитина здатна не тільки прокоментувати конкретну подію і висловити тимчасове бажання, але і задуматися, і поміркувати про природу, інших людей, самого себе і своє місце у світі. Таким чином, з розвитком пам’яті, мислення, мовлення нерозривно пов’язана поява світогляду та самосвідомості дитини-дошкільника.

У нормальному повсякденному житті дитина оточена увагою і турботою дорослих, і, здавалося б, не повинно бути приводів для занепокоєння. Однак і серед дітей, які виховуються в сім’ї, спостерігається дуже високий відсоток психічних захворювань, в т.ч. неврозів, поява яких обумовлена не спадковими, а соціальними факторами, тобто причини захворювання лежать у сфері людських взаємин.

Фактори, що впливають на психологічне здоров’я дітей дошкільного віку

У психологічній літературі виділено і досить глибоко проаналізовано фактори, що впливають на психологічне здоров’я дитини. Більшість з цих факторів носять соціально-психологічний, соціально-культурний та соціально-економічний характер.

Соціально-культурний характер чинників, що роблять несприятливий вплив на психологічне здоров’я, обумовлений прискоренням темпу сучасного життя, дефіцитом часу, недостатніми умовами для зняття емоційного напруження і для розслаблення. Наслідком цього є надмірна завантаженість батьків, їх невротизація, поява безлічі особистісних проблем у поєднанні з недостатньою поінформованістю про шляхи вирішення внутрішньоособистісних конфліктів і про можливості психологічної та психотерапевтичної допомоги. Така особистісна дисгармонія батьків знаходить своє відображення в розвитку дітей і робить негативний вплив на їхню психіку.

На емоційну атмосферу в сім’ї і на психологічний стан її членів впливають також соціально-економічні фактори, серед яких А.І. Захаров виділяє такі, як незадовільні житлово-побутові умови, зайнятість батьків, ранній вихід матері на роботу і приміщення дитини в ясла. Приміщення дітей у ранньому віці (до 3-х років) в дитячі дошкільні установи або залучення няні для їх виховання є сильним психотравмуючим подією, оскільки такі діти ще не готові до розлуки з матір’ю. У ситуації нормального емоційного спілкування дитини з матір’ю до трьох років у дітей формується почуття «Я», тобто сприйняття себе як окремого індивіда, поступово зменшується відчуттязалежності від батьків. При частих і тривалих розлуки з матір’ю у дітей раннього віку наростає потреба в прихильності, що може призвести до появи невротичних реакцій. У середньому лише до трьох років у дитини з’являється бажання «розлучитися» з матір’ю і стати більш незалежним. Крім того, в цьому віці вже виникає стійка потреба в спілкуванні з однолітками, у спільних іграх з іншими дітьми. Тому дитину у віці трьох років можна приводити в дитячий садок, не ризикуючи його психічним здоров’ям.

До соціально-психічним факторам, що впливає на психологічне здоров’я дітей, відносяться, перш за все, такі, як дисгармонія сімейних відносин і дисгармонія сімейного виховання чи порушення у сфері дитячо-батьківських відносин.

Проблемі подружніх і дитячо-батьківських відносин приділяється пильна увага як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі. Виділяються причини і характер внутрішньосімейних конфліктів, розглядаються шляхи їх корекції.

У зв’язку з тим, що саме в дошкільному віці найбільш часто зустрічаються діти, які страждають різними психологічними захворюваннями, досить актуальною є проблема психопрофілактики психологічного стану здорових дітей-дошкільнят. Безумовно, найкращим профілактичним засобом є добрі стосунки батьків з дітьми, розуміння батьками внутрішнього світу своєї дитини, його проблем і переживань, вміння поставити себе на місце своїх дітей.

Особливості психологічного здоров’я дітейв молодшому шкільному дитинстві

Якщо розуміти психологічне здоров’я як наявність динамічної рівноваги між індивідом і середовищем, слід вважати його критерієм гармонію між дитиною та соціумом.Молодший шкільний вік є критичним як з точки зору психології (“криза семи років”), так і з точки зору медицини (зростає ризик виникнення психосоматичної патології та нервово-психічних зривів). Об’єктивна кризова ситуація розвитку в цьому віці супроводжується складним комплексом власних переживань дитини.

Тому психологічне вивчення умов, що сприяють сприятливому або ускладненого розвитку емоційної сфери дитини молодшого шкільного віку, являє собою важливу наукову задачу.Для емоційного благополуччя дитини молодшого шкільного віку залишається надзвичайно важливим, чи відчуває він у родині, що його люблять, значущий він для батьків чи ні, як він сам ставиться до батьків. Тільки (або майже тільки) сім’я здатна дати дитині повноцінне психологічне здоров’я, зрозуміло, сім’я повноцінна. Взаємини між батьками і дітьми завжди тісно пов’язані з характером взаємин іпсихологічним здоров’ям самих батьків, способом життя сім’ї, здоров’ям, благополуччям, її щастям.

Емоційне благополуччя, як і рівне і щасливе дитинство, можливо тільки в щасливому будинку. Найбільше благополуччю дитини сприяє доброзичлива атмосфера і така система сімейних взаємин, що дає почуття захищеності і одночасно стимулює і направляє його розвиток.

Вступ до школи і початок навчання – серйозні моменти в житті молодшого школяра. У багатьох учнів інтенсивність навчання провокує напруженість, стомлюваність, невпевненість, незадоволення. Гостро переживаються дітьми невдачі в школі. А причина (часто) – це відставання в розвитку психічних процесів, що може привести надалі до цілого комплексу проблем, до психічних травм, формуванню негативних рис характеру і т. п.

Наявність достатньо високого процентного кількості дітей з високим рівнем тривожності, пов’язаної зі страхами ситуації перевірки знань, самовираження, невідповідності очікуванням оточуючих свідчить про тенденції порушення «гармонії рівноваги між дитиною та соціумом». Отже, слід припускати, що в учнів будуть виникати проблеми в психологічному, а в подальшому і в психічному здоров’ї, як стані благополуччя.
Для учня початкової школи головною фігурою соціуму, в який він потрапляє з початком навчання, є педагог. Це вказує на необхідність більш пильної уваги не лише до формування педагогічних функцій і умінь, але і особистісним особливостям вчителя.

Один з найбільш перспективних шляхів оптимізації взаємин учнів і педагогів – це застосування активних групових (гральних) методів у роботі.

Фактори, що впливають на психологічне здоров’ядітей молодшого шкільного віку

Як вже було зазначено вище, психологічне здоров’я дітей залежить від соціально-економічних, екологічних, культурних, психологічних та багатьох інших факторів.

Психологічні дослідження дітей показують, що фактори, що впливають на становлення дитячої психіки, суперечливі: в одному випадку вони сприяють, в іншому – перешкоджають оптимальному розвитку особистості дитини. Так, взаємини в батьківській родині, відношення до дитини з боку батьків можуть сформувати ефективну потребностно-мотиваційну систему дитини, позитивний погляд на світ і самого себе в цьому світі; ті ж самі чинники, але з іншим психологічним змістом, можуть призводити до недолугому розвитку потреб і мотивів, низькому самоповазі, недовірі до оточуючих, дефицитарности в спілкуванні з однолітками, іншими словами – до низького потенціалу самореалізації.

У психологічній літературі наводиться велика феноменологія батьківських відносин, стилів виховання, а також їх наслідків – формування індивідуальних характерологічних та особистісних особливостей дитини в рамках нормального або відхилень у поведінці, в ситуаціях конфліктів та кризових станів.

За даними В.А. Коліеговой, А.І. Захарова та інших дослідників, найбільше число неврозів спостерігається в молодшому шкільному віці. Вступ до школи, перехід до більш дорослого життя відбувається досить важко, часто виникають акцентуації, в ряді випадків – невротичні, неврозоподібні і психосоматичні розлади.

У цей час відносини з батьками переходять на якісно новий етап, тому представляється важливим простежити, яким саме чином вони змінюються, щоб не допустити можливих відхилень в нервово-психологічному розвитку дітей, допомогти членам сім’ї в цілому легше адаптуватися один до одного і пройти цей період без серйозних конфліктів і втрат.

При вступі до школи суттєво зростають фізичні навантаження, перш за все статичного характеру; змінюється режим харчування, сну і неспання; серйозно підвищуються вимоги до рівнів розвитку вищих психічних функцій (уваги, пам’яті, мислення); інтенсифікується процессоціалізації (підвищуються вимоги до відповідальності дитини, його особистісним якостям); великі вимоги пред’являються до здатності дитини до саморегуляції своїх станів і процесів.

Ряд авторів підкреслює важливість обліку пре-і постнатальних факторів і умов розвитку, розуміючи шкільну дезадаптацію як результат актуалізації психофізіологічних дисфункцій, викликаних ускладненням умов життя дитини на тлі сенситивного періоду розвитку. При цьому в якості ознак дезадаптивних станів школярів розглядаються домінування розладів в психоневрологічній сфері.

Так, за даними досліджень близько 12% дітей молодшого шкільного віку мають несприятливий емоційний стан, підвищена кількість страхів, невротичні симптоми. Причому серед дітей молодшого шкільного віку хлопчики в 2,6 рази частіше, ніж дівчата, відчувають негативніемоційні стани.

У зв’язку з подібною ситуацією, ряд авторів пропонує виділити змістовні показники психологічного здоров’я, з метою проведення їх моніторингу та подальшої корекції. Подібна функція покладається на шкільні психологічні служби, передбачається організація спільної роботи педагогів, психологів та батьків.

В.Е. Пахальян пропонує в системі психолого-педагогічних шкільних служб проводити моніторинг наступних сфер: когнітивного розвитку дитини; особистісного розвитку; емоційно-вольового розвитку; розвитку мотиваційно-смислової сфери. Як можна більш раннє закладання основ психологічного здоров’я буде служити його ефективною профілактикою.

На думку І. В. Дубровиной, О. В. Хухлаєва та інших дослідників, психологічне здоров’я слід цілеспрямовано формувати. При цьому особлива увага приділяється формуванню внутрішньої картини здоров’я, що передбачає особливе до нього ставлення. Внутрішня картина здоров’я виражається в усвідомленні його цінності, в активно-позитивний прагненні до його вдосконалення.

За О. В. Хухлаєва, під формуванням психологічного здоров’я слід розуміти створення можливостей психологічно здорового функціонування дітей через організацію їх життєдіяльності. Так, автор формулює педагогічні умови становлення психологічного здоров’я:

• Наявність важких ситуацій, перешкод у житті дітей.

На думку О. В. Хухлаєва, такі ситуації сприяють розвитку волі, накопичення досвіду подолання перешкод, мотивують до саморозвитку. Слід додати, однак, що інтенсивність психоемоційного напруження в таких ситуаціях не повинна перевищувати індивідуальний поріг адаптації, інакше впливу важких ситуацій можуть призвести до негативних наслідків в особистісному розвитку.

• Наявність позитивного фону настрою.

Тут передбачається наявність в учня здатності до самостійного збереженню душевної рівноваги, тобто здатності в різних ситуаціях приходити до стану внутрішнього спокою. По суті, тут мова йде про розвиток саморегуляції у дитини, зокрема, регуляції власних станів.

• Навчання дітей вмінню бути щасливим.

Слід якомога раніше формувати у дитини установку на позитивне світосприйняття, вчити знаходити різні джерела позитивних емоцій. Тут велика роль найближчого оточення, перш за все батьків.

У ряді робіт, що підкреслюють адаптивне значення психологічного здоров’я, здатність до ефективної саморегуляції розглядається як один з основних критеріїв психічного і фізичного здоров’я людини. Зокрема, Г. С. Нікіфоров серед інших критеріїв фізичного, психічного і соціального здоров’я називає такі: здатність самоврядування поведінкою відповідно до норм, сталими в даному суспільстві (соціальне здоров’я); емоційна стійкість, самовладання, совладаніе з негативними емоціями, збереження звичного, оптимального самопочуття (психічне, психологічне здоров’я); оптимальна робота всіх функціональних систем організму (фізичне здоров’я).

Здатність людини до управління своїми психічними станами (саморегуляція на психологічному рівні) може цілеспрямовано розвиватися. Грунтується вона на самовплив людину на роботу вегетативних функцій організму (саморегуляція фізіологічного рівня), на здатності до самонавіювання, на здатності до управління основними психічними процесами.

Процес цілеспрямованого формування здатності довільної саморегуляції у дітей молодшого шкільного віку повинен включати в себе наступні компоненти: формування у дітей мотивації до самопізнання, до саморозвитку, до можливості управляти собою; надання учням первинної інформації про їх психічних процесах, про психічні вікові закономірності, про особливості перебігу психічних станів у різних ситуаціях життя і діяльності; формування у дітей здатності розпізнавати поточні психічні стани, позначати їх, навчання основам саморегуляції та самоконтролю емоційного стану.

Зокрема, ефективним способом регуляції психічних станів може стати оволодіння дітьми молодшого шкільного віку основами психорегуляції (А. С. Ромен, М. І. Чистякова, Л. Картавих, Л. Борисова, О. Л. Осадчук та ін.) Ефективність психорегуляції забезпечується системністю і взаимосвязанностью психічного та фізичного рівнів здоров’я. Механізми сприятливого впливу психорегуляції на здоров’я людини обгрунтовані роботами І.П. Павлова, І. М. Сєченова, П. К. Анохіна.

Все вищевикладене свідчить, що існує необхідність формування основ психологічного здоров’я у дітей, починаючи з дошкільного віку. Таке навчання буде служити ефективним засобом профілактики психологічного нездоров’я і мати адаптивний ефект. Одним із способів профілактики психологічного нездоров’я може бути навчання дітей молодшого шкільного віку основам психорегуляції.

Порівняльний аналіз психологічного здоров’я дітей дошкільного та молодшого шкільного віку

За даними І. В. Дубровиной, О. В. Хухлаєва можна виділити кілька рівнів психологічного здоров’я дітей:
1. Креативний рівень (дитина – творець, ідеальний рівень, що виражає досконалу ступінь психологічного здоров’я його вищий рівень, творчий). Це діти, щасливо отримали у спадок здорову генетику, здорових в психологічному плані батьків, хорошу розвиваюче середовище. Таких дітей близько 5-7% в дитячому колективі.
2. Адаптивний рівень. У цілому це адаптивні діти, але в результаті тестування виявляють окремі ознаки дезадаптації, володіють підвищеною тривожністю, конформностью. Це група відносного ризику, становить близько 80% учнів, представляє середній рівень психічного здоров’я.
3. Асимілятивних-аккомодатівний рівень. Це низький рівень психологічного здоров’я. Це діти, не здатні до гармонійної взаємодії з оточуючими, які не володіють системою, механізмами захисту. Вони нескінченно змінюють світ навколо себе і при цьому не здатні до самозміни у зв’язку з вимогами соціуму (асиміляційні переважання). Або ж мають епатажне поведінка, афектованого капризи (аккомодатівное переважання). Їх прихована дезадаптація часто призводить до соматичних порушень. Це діти з високим індивідуальним розвитком і дуже низьким соціально-адаптивним рівнем. За даними досліджень Н.В. Маслової, що займається питаннями формування у дітей ноосферного мислення (цілісного), їх щорічно стає в школах і дитячих садах на 3-5% більше.
На думку В.С. Мухіної, Л.Ф. Обухової, якщо в дошкільному дитинстві соціум для дитини був представлений в основному сім’єю, то з початком шкільного навчання головним для нього стає школа. Дитина починає функціонувати в новій соціальній ролі, занурюється в ситуацію регулярної взаємодії з педагогом.
Погіршення стану здоров’я дітей простежується від переходу з дошкільного навчального закладу до школи, тобто процес навчання в школі є чинником ризику для здоров’я учнів. Стрімко збільшується число функціональних порушень і хронічних захворювань. За даними Інституту вікової фізіології РАО, половина дітей шкільного віку 7-9 років мають хронічні хвороби, близько 20% дітей приходять до школи дітей, мають порушення нервово-психічного здоров’я прикордонного характеру, а до кінця першого класу їх число збільшується до 60-70% .
Сучасна освітня система та освітні програми перевантажені предметами, не прив’язаними до проблем повсякденного життя, не завжди адекватні інтелектуальному розвитку дітей. Отже, у дітей втрачається інтерес до навчання, вони змушені шукати заміну, альтернативу, яка вже, у свою чергу, може вирости в різні варіанти: від соматичної слабкості (перенапруження, перевтома діяльністю, недотримання основних психолого-педагогічних умов під час навчання) до соціальних проблем (небажання вчитися, конфлікти тощо). Ці проблеми посилюються також не тільки шкільною дезадаптацією, а й, великою мірою, від стилю педагогічного спілкування, стану самих педагогів, їх компетентності. Не завжди педагоги враховують і вікові особливості школярів, їх статус у дитячому колективі, працездатність, здібності і стан здоров’я.
Все це призводить до аномалій психологічного здоров’я, а саме до поведінкових порушень і емоційних розладів. У цьому випадку потрібна вже спеціалізована допомога різних суб’єктів освіти (батьків і педагогів) і фахівців суміжних областей (лікарів, психологів, дефектологів, валеологів, соціальних працівників). Високий рівень патології дітей вказує на необхідність створення здоров’язберігаючої середовища в школі:

• Створення оптимальних внешнесредових умов у школі (стиль спілкування педагогів з учнями, доступність викладеного та пред’являється матеріалу, створення атмосфери зацікавленості та живого пошуку знань, атмосфери психологічного розслаблення і комфортності);
• Нейтралізація негативізмом і страху отримання негативної оцінки своєї діяльності;
• Облік особистісних та індивідуальних психічних властивостей учнів (тип темпераменту, тип стомлення, тип нервової системи, провідний тип сприйняття інформації тощо);
• Допуск варіації уроків за видами діяльності: чергування ігор і спостережень, вирішення практичних завдань, психоемоційні паузи, вільний творчу працю;
• Раціональне використання педагогом слів, наочності і дій на уроці;
• Підтримка взаємозв’язку між навчальними предметами. Підхід до навчання повинен бути навчально-ігрових, трудовим;
• Виховання імунітету до асоціальної поведінки, раціональне використання заохочень і покарань;
• Оптимальний руховий режим, правильне та вітамінізоване харчування, дотримання санітарно-гігієнічних норм, формування здорового способу життя.

Всі ці необхідні умови тільки сприяють розвитку дітей, задовольняють їх емоційному благополуччю, а, отже, задовольняють їх рівня здоров’я: укріплюють фізичне і психологічне здоров’я, формують бажання вчитися, розвивають дитини як суб’єкта відносин з людьми, зі світом і з самим собою.

Висновок

Сучасне суспільство стає все більш поінформованим, технічно грамотним і інтелектуально розвиненим. І, як зворотна, дуальна сторона цього процесу – суспільство стає все більш психологічно нездоровим.

Сучасне суспільство живе в ситуаціях, аж ніяк не сприяють розвитку гармонії і врівноваженості, стабільності особистісного розвитку людини. Природні катаклізми, різкі зміни соціальних норм, політична нестабільність, урбанізація, відрив від природи з її одвічними нормами гармонії дійсно роблять поняття «психологічне здоров’я» найбільш актуальним на сучасному етапі розвитку людства.

На підставі всього вищесказаного можна зробити наступні висновки:

1. Психологічне здоров’я – стан, що характеризує процес і результат нормального розвитку суб’єктивної реальності в межах індивідуального життя; максима психологічного здоров’я є єдність життєздатності та людяності індивіда. «Психологічне здоров’я» характеризує особистість у цілому, перебуває в безпосередньому зв’язку з проявами людського духу і дозволяє виділити власне психологічний аспект проблеми психічного здоров’я.

Психологічне здоров’я дитини включає в себе різні компоненти життєдіяльності:

• Стан психічного розвитку дитини, її душевного комфорту;
• Адекватне соціальну поведінку;
• Вміння розуміти себе та інших;
• Більш повна реалізація потенціалу розвитку в різних видах діяльності;
• Вміння робити вибір і нести за нього відповідальність.

1. Проблема психологічного здоров’я дітей дошкільного та молодшого шкільного віку є центральною у розробці наукових основ дитячої практичної психології. Безумовно, така реальність, як психологічне здоров’я, вимагає всебічного розгляду і глибокого вивчення як на теоретичному рівні, але і на рівні організації практичної психологічної роботи з дітьми на всіх етапах їх онтогенетичного розвитку.
2. Основу психологічного здоров’я людини становить нормальний розвиток суб’єктивної реальності в онтогенезі.
3. Психологічне здоров’я дітей має ясно виражену інтерсуб’ектівний природу.
4. Освітня середовище є визначальною у стані та динаміці психологічного здоров’я дитини.
5. Освіта, що забезпечує здорову екологію дитинства, яка вважає нормою цінність саморозвитку, становлення індивіда суб’єктом власного життя, яке формує моральну позицію людини, є оптимальною (природною) і найбільш загальною формою турботи про психологічне здоров’я дітей.
6. Професійна турбота дорослих і спеціально організована здоров’язберігаючих середу розвивають природні можливості і зберігають здоров’я дітей дошкільного віку та учнів у молодшому шкільному віці.